А ЧИ МОЖНА ВБИВАТИ?

Якось здивовані учні запитали Аристотеля.

- Вчителю, раніше ти казав нам про доброчесне життя, а тепер стверджуєш, що можна все! Невже можна й убивати?

Вчитель відповів учням.

- Я мав на увазі розумно мислячу людину, яка, перш ніж зробити якийсь вчинок, відповідає собі на п'ять питань.

• Чому я це маю зробити?
• Кому я це маю зробити (собі, людям, друзям, ворогам)?
• Як я це робитиму?
• Скільки часу я це робитиму?
• Навіщо це робити взагалі (для блага чи зло)?

Давньогрецький філософ ще 360 року до н. е. формував перехід свідомості своїх учнів від розумового («я + вони») до розумного («вони + я»). Тоді ж Аристотель сформулював закони формальної логіки (закон тотожності, закон виключення протиріччя, закон виключеного третього). Минуло століття.

Як виявилося, це велике мистецтво: вміння мислити логічно категоріями Добра, серед сьогоднішніх homo sapienssapiens (розумно мислячих сучасників) знову затребуване, навіть серед віруючих людей. 

Новий час вимагає осмислення нових моральних висот у будівництві взаємин.

Аристотель виділяв шість типів держави:

Тиранія (деспот) - правління мучителі, що обожнює владу;
Крайня олігархія – влада обмеженої меншини;
Охлократія – влада натовпу, крайня демократія;
Монархія (моно – один, археї – влада) – єдиновладдя, самодержавство;
Аристократія (аристос - найкращий) - влада вищого стану;
Політія (поліс – держава) – суміш помірної олігархії (влада меншості) та помірної демократії (влада народу) – влада обраних.

Подібно до Платона, свого вчителя, Аристотель поділяє «погані» форми держави (тиранія, крайня олігархія та охлократія) і «хороші» форми державного правління (монархія, аристократія і політія).

О культуре общественных взаимоотношений

"Выстраивание собственного мнения - это непростой читательский труд. Не каждому он по силам. Но тем, кто устремлен совершенствовать свою внутреннюю культуру, душевный и умственный труд становится смыслом жизни".

Как много дается нам Свыше! Как мало мы берем из того, что дается! Если рассуждать о культуре общественных взаимоотношений, то, убежав очередной раз в детство, я обнаружила там столько помощи, которая предлагалась мне именно в этом вопросе. Именно в постижении культуры взаимоотношений.

Сами мои родители и семейный уклад были пропитаны любовью, нежной заботой друг о друге, доброжелательной помощью и свободой. О родителях своих скажу отдельно. Хочу и спою им песнь благодарения.

Друзей мне жизнь дарила необыкновенных. За счастье быть любимой ими – не подобрать звучанья слов. Лишь сердце замирает каждый раз в благой молитве за радость встречи с милыми друзьями.

А педагоги в школе и в институте оказывались не просто талантливыми людьми, но и высококультурными.

В то время о духовности не говорили. Религия была в запрете. И знания духовные были трансформированы в идеологию и названы культурой социалистического общества.

Но суть от этого не изменялась. Высококультурный человек был и высоко духовным, так как высота в человеке от наличия в нем Высшего Принципа. Вот и арифметика! 

Оказывается, совершенно не важно, как будут называть человека, какая у него должность, национальность, какого он роста. Главное – не то, что снаружи всем видно, а то, что у него внутри.

 Бездуховности сопутствует бескультурье, а высокая культура приобретается от наличия высокой духовности".

Ия Сапина. Марьюшка (отрывок из книги "Вехи взросления")